ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ФАШИЗМУ

2014-09-23

Вшанування пам`яті жертв фашизму сьогодні, як ніколи, актуальне.

Відзначення Міжнародного дня пам'яті жертв фашизму започатковано у 1962 році саме у вересні (друга неділя), тому що на цей місяць припадають дві пов’язані з Другою світовою війною дати - день її початку і її повного завершення.

День пам’яті жертв фашизму - це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні: мільйонів солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше - мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб та від голоду.

Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих від фашизму в роки Другої світової війни – як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення – вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти – складають понад 8 мільйонів осіб.

Війна прийшла на українські землі 1 вересня 1939 року – разом із першими німецькими бомбами, що впали на Львів та інші міста, а залишила їх 28 жовтня 1944 року.

Українці ж як народ зустріли війну одними з перших – 1 вересня 1939 року, – а завершили одними з останніх – 2 вересня 1945 року. Капітуляцію останньої воюючої країни – Японії – від імені Радянського Союзу приймав український генерал Кузьма Дерев’янко.

Український напрям був головним на «Східному фронті», а відтак – у всій війні: саме тут діяло в різний час від 50 до 75% всіх дивізій вермахту і половина всіх радянських сил (4 фронти та 54 армії).

Незважаючи на те, щоУкраїна належала до східноєвропейського театру війни, українці воювали по всьомусвіту. Український слідзалишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Українці були мобілізовані або долучилися добровільно до більшості головних світових армій, що протистояли фашизму.

Не менш як 100 тисячукраїнців в складі Війська Польського стали на боротьбу із нацизмом у вересні 1939 року і не менше 8 тисяч з них загинуло. Найбільше українських солдат (до 6 мільйонів) нараховувалаЧервона армія, близько 130 тисяч перебували в арміях Великої Британії, Франції, Канади та США.

Українська повстанська армія від часу створення у 1942 році і до часу відступу нацистів з теренівУкраїни наприкінці 1944 року, брала активну участь у боротьбі проти німецької окупаційної системи, завдавши їй значних втрат.

Отже, у роки Другої світової війни з гітлерівською Німеччиною та її союзниками воювали близько 7 мільйонів українців, їх внесок у перемогу над фашизмом був одним із визначальних.

Попри всі негаразди й небачені раніше жертви, участь українського народу у Другій світовій війні дала потужний поштовх його національній консолідації, згуртуванню як сучасної європейської нації. Відчуття причетності до Великої Перемоги зміцнювало самоповагу, сприяло загально національному піднесенню. Українці дістали на деякий час можливість порівнювати життя свого народу з життям інших народів Європи і робити самостійні висновки. Ніколи раніше так багато українців не були за кордоном своєї Батьківщини і так тісно не спілкувалися з представниками інших народів, інших культур. Це давало можливість порівнювати спосіб і рівень життя у власній країні та країнах Європи, розвінчувало міфи тоталітарної ідеології.

Сталінський режим, вимагаючи від українців жертв і мобілізувавши до Червоної армії мільйони їхніх представників, змушений був звертатися до національних почуттів цього народу. Він закликав їх боротися проти Гітлера, щоб відстояти свою рідну культуру, мову, українську державність чи свою національну честь і гідність. На певний час було забуто абстрактне гасло захисту радянської Батьківщини. Сталін сприяв вклю­ченню України в коло засновників Організації Об’єднаних Націй, дозволивши ще в ході війни створення Народного комісаріату закордонних справ, яке очолив Д. Мануїльський, і Народного комісаріату оборони на чолі з генерал-лейтенантом В. Герасименком. Це були неодмінні атрибути суверенності будь-якої держави.

Все це відбувалося в умовах, коли в західних областях України палахкотіло полум’я Національно-визвольної війни. Якщо в роки Першої світової війни під національними прапо­рами воював лише невеликий корпус Українських січових стрільців (і воював у складі іноземної армії, покладаючись на добру волю правителів Австро-Угорщини), то в роки Другої світової війни через УПА і національне підпілля пройшло понад 400 тис. чоловік.

Незважаючи на те, що боротьба за незалежність не охопила в ході війни усієї країни, її вплив на майбутнє українського народу важко переоцінити. Разом з визвольною боротьбою 1917- 1920 рр. вона стала частиною історичної свідомості українців і готувала їх до проголошення незалежності 24 серпня 1991.

Ключовими ознаками фашизму є: культ особистості, зневага до ліберальних цінностей, систематичне нехтування правами людини, однопартійна система, мілітаризм, культ війни та сили, тотальний контроль спецслужб, антисемітизм та ксенофобія, державна пропаганда в ЗМІ, зовнішня агресія. Ці ознаки об’єднують і Третій Рейх у минулому, і пануючий тепер у Росії режим.

Одним із виявів зазначених ознак у випадку з путінською Росією є її агресія проти України. Українці протистоять ційагресії, але, як і у випадку з фашизмом у середині ХХ століття, протистояти потрібно, об’єднавши сили всього демократичного світу. Єдність перед обличчям ворога має стати усвідомленою необхідністю і є запорукою перемоги.

Ми всі знаємо про події, які відбуваються на сході нашої держави. Ми також знаємо з чиєї подачі це все відбувається, відчуваємо руку колишнього «старшого брата». Так, зараз світ згуртувався навколо України і надіємось, що в кінці кінців повністю відвернеться від Росії – брехливої і безчесної. Кожна війна закінчується миром. Хотілося б, щоб швидше. А ми – обов’язково переможемо агресора. Бо народ, який бореться за свою незалежність, - непереможний.

Ткачук Олександр Євгенович,

вчитель історії та правознавства